Занадто великого значення надаш вигаданому чи то ще не здйсненному кожен раз ,коли розчаровушся,зривашся,наче кегля,що була привязана павутинкою до самсньського верху. кожен раз мовчанням забиваш ту пусту виямку в свой душ,що залишаться вд ударв паднь..Потм ховаш ту свою душу у картонну коробку,яка знов прокисне,як тльки задощить.А тепер дощить часто.. ти мовчиш,бо тоб нема з ким.Мовчиш,бо тоб так хочеться.Мовчати. нод ти думаш, що хотла би зникнути,але насправд, все, чого ти хочеш щоб тебезнайшли.
↧