Годинник кричав у дванадцяте, годинникздригався в конвульсях, коли мен ушстнадцяте знов не хотлось йти. Мен такхотлось бачити так не хотлось мучитись. Вмому нутр холодному тихо мурчать коти.Годинник спвав останньо, виводив свомонологи. Тако на диво ранньо ще не буловесни. Тако квтучоюно, тако старечовбого, тако, що тльки в старост людямприходить в сни.Годинник зтхав з полегшенням, весназахлиналась холодом, з кожним морознимзвершенням падала знову вниз. Мен бзачерпнути крайнощв просочених твомсолодом, зачепитись серцем за кожну злнй твохбездоганнихрис.21074110002e9a6b6bf83dd1fcdb196cc053a65631.jpg
↧
